Рейтинг користувача: 0 / 5

«Хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього»

З прадавніх часів людство мусило віднайти техніку, а з нею і форму, за допомогою якої можна було  б зберегти і готувати їжу. Глина для цього підходила найкраще. А  вогонь  перетворював  м´яку і податливу масу в камінь. В Україні глини,  за її якістю та кількістю,  існує мабуть  найбільше в світі.  Там, де покладів якісної глини було найбільше  та видобуток її був зручний,  з´являлись  гончарські поселення – Опішня,  Бубнівка,  Дибенці,  Олешня,  Косів,  Гавареччина  тощо.

Чистотою й святістю сповита,

Біла і пахуча, мов черемха,

Розляглась на гончареві крузі

Вже не глина, а натхнення майстра.

Горно палає, круг шумить.

Виходять з глини птахи, звірята.

Виходять люди. Спробуй вгадати,

З якої грудки сокіл злетить.

Ще з неоліту. Вже тисячі літ

Щоранку звичайна вродлива людина

Просто на крузі із древньої глини

Створює людям чарівний світ.

Глиняна справа починалась  з так би мовити  «китів» - поряд мала  бути  глина,  вода та дерево ( для випалу в печах). Все це мало бути  наявним в достатній  кількості. Головним напрямом діяльності гончарів  був, звичайно, посуд точений на  гончарному  крузі або раніше ліплений вручну.

Не залишали без уваги й  виготовлення  обрядових фігурок людей та богів, дитячих  забавок: глиняних іграшок  -  різноманітних  «коників»  та «свищиків». Сам посуд  декорувався  розписом, ліпленими деталями, лощився та всіляко ускладнювався.  А далі декоративне значення потроху стало домінувати  над   утилітарним призначенням і так почали з´являтись точені  з елементів традиційного посуду «звірі-лембіки», свічники, фігурні композиції  тощо.

В бібліотеці  нашого  закладу   відбулася  виставка  «Світ української кераміки». Учні познайомилися з  одним  із найдавніших видів народного ремесла - гончарством. Читали вірші та оповідання. Переглянули  фільми  «Гончарство України»,   «Мандри. Опішня. Музей  гончарства».

Глечик

Знайшли в розкопках старовинний  Глечик,

Зберігся дивом він впродовж віків.

Оказія ця трапилась під вечір,

Поклали Глек до інших черепків.

Сучасні Вази, стильні, кришталеві,

Сміялися над Глечиком до сліз:

«Оце так «ваза»! Чи не королеві

Належала потвора ця колись?

До ранку ця  точилася розмова,

Чинило галас  кольорове Скло…

Наш бідний Глечик лиш подумав: «Змова!

Куди ж мя, бідолаху, занесло?»

Та от зайшов господар до кімнати,

За ним услід – мужів учених рій,

Ну, старовинний глечик вихваляти!

Усі гуртом:  і молоді, й старі.

Хіба що не молилися на нього,

Щербатого, і зовсім не нового!

Тут занімів увесь сучасний посуд

І припинився сміх, знущання й осуд.

А потім шепотіли,  тет а тет:

Напевне  Глечик – справжній раритет!

Стереотип долається не просто.

По одежині зустрічати гостя…

Матеріал  підготувала: завідувач  бібліотеки Рижій Л.Ф.

• Попередня
• Наступна