Рейтинг користувача: 0 / 5

Україна - держава, яка до своєї незалежності пройшла довгий шлях; це земля, кожна піщинка якої оброблена роботящими руками свого народу і в цей же ж час рясно полита його кров'ю. Українці – народ героїчний. Кожний етап історії нашого народу має своїх героїв і   завданням кожного покоління є прославляти їх.

2014 року в українському суспільстві в результаті подій на Сході нашої державипідсилилися тенденціїдекомунізації— відмови від радянських символів і свят. Одним із завдань патріотичного виховання сьогодні є знайомство учнів з героїчною історією свого народу та долями тих,  хто під свист ворожих куль та обстріли градів боронить українське сьогодення; тих, хто ладен ціною власного життя будувати українське завтра; і тих, хто не піддає сумніву українське майбутнє.

Щороку, 14 жовтня, у День Покрови Пресвятої Богородиці, українці традиційно відзначають День Українського козацтва та чергову річницю утворення Української Повстанської Армії. Але з 2015 року в цей день ми вшановуємо усіх захисників української землі, які у різні періоди нашої історії боролися за незалежну та соборну Україну – День захисника України.

Напередодні свята у нашому навчальному закладі відбувся урочистий концерт.

Аби підняти патріотичний дух присутніх, лунали українські пісні – твори вітчизняних авторів, які й сьогодні надихають на подвиги та підтримують моральний дух наших героїв. Також на урочистості були присутні учасники антитерористичної  операції: захисник Донецького аеропорту – Дєдічев Андрій та випускники нашого закладу – Шевчук Юрій, Поплавський Ігор, Зеленюк Петро та Зо Євген. Слова сердечних вітань линули нашим захисникам. З настановами на майбутнє до учнів звернувся один із гостей – Андрій Дєдічев. Він побажав усім жити у вільній, мирній Україні.

Висловлюючи глибоку повагу і вдячність усім загиблим за незалежність і самостійність Української держави, учасники урочистості вшанували їх пам’ять хвилиною мовчання. Окремо було зроблено наголос на постаті сучасного героя – Сергія Зулінського. За незалежність нашої держави він віддав найцінніше – своє життя. Ми вважаємо своїм обов'язком донести до усіх інформацію про героя, в честь якого названа вулиця, на якій знаходиться наш заклад. Тому в процесі підготовки до заходу ми співпрацювали з дружиною Сергія - Катериною.

То хто ж такий Сергій Зулінський?

Зулінський Сергій Миколайович народився 7 квітня 1987 року в місті Вінниця. Був звичайним вінницьким хлопцем, любив подорожувати. Мандруючи, зустрів своє кохання – Катерину.  Вони познайомилися в грудні 2011 року в автобусі, повертаючись з відпочинку в Карпатах. З першого погляду сподобались одне одному, згодом вирішили бути разом. 15 вересня 2013 року одружились і були надзвичайно щасливі. 19 червня 2014 року народилася донька Злата. І все було б добре… Та починається АТО.

Сергій був мобілізований 21 серпня 2014 року до 95 окремої аеромобільної бригади (надалі бригаду було переукомплектовано і його підрозділ відійшов до 81 бригади, 90 батальйону, 3-тьої роти). Молодший сержант, командир відділення, замісник командира взводу, позивний «Зулік».  В місті Житомир проходив військову підготовку - безпосередньо у військовій частині, а потім на полігоні під Житомиром. 8 листопада 2014 року прибув в зону АТО до смт. Константинівка Донецької області. Там перебував до 20 листопада, далі відправився в зону бойових дій, а саме – в село Опитне, далі Піски, Водяне. Останній раз виходив на зв'язок 19 січня 2015 року близько 21.20. Телефонна розмова була коротка - повідомив про те, що вирушає до ДАПу. Тривалий час вважався зниклим безвісті. Дружина з донькою, батьки, друзі та знайомі з нетерпінням чекали повернення Сергія, але не судилося…Він загинув 20 січня 2015 року під час артилерійського обстрілу в районі Донецького аеропорту. Похований 3 квітня 2015 року в місті Вінниця на Алеї Слави міського центрального кладовища. Нагороджений медаллю "За жертовність і любов до України", орденом "За мужність" III ступеня, нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту». Посмертно. В місті Вінниця на честь Сергія встановлено дві меморіальні дошки: одна на будинку, в якому він народився та виріс, друга - на школі-колежі №29, в якій він навчався. Також перейменована вулиця на його честь, де проживав Сергій.

Пройшло півтора року: Злата росте, впізнає тата на фото, показує пальчиком в небо і знає, що він там.

Учні зосереджено та уважно слухали розповідь про Сергія. Їх також зацікавили історії життя таких самих звичайних хлопців та дівчат, які бережуть нашу державу, наш спокій. Надалі ми ставимо перед собою завдання інформувати наших учнів про подвиги їх сучасників, аби надихати їх на власні подвиги та гідне життя.

Викладач Иванченкова А.В.

• Попередня
• Наступна